Про імплементацію Угоди з ЄС щодо "відкритого неба" та виклики для держави
Підписання Угоди з Європейським Союзом про «відкрите небо» є серйозним викликом для нашої країни. Тому що одна річ підписати документ, а інша – його імплементувати й почати застосовувати. І виклик цей пов'язаний із кількома аспектами.
Виклик перший. Законодавча сфера.
У законодавчому та регуляторному аспектах питання необхідно домогтися, аби українські норми, що регулюють авіаційні перевезення, були адаптовані до європейських. А ще краще – аби вони були цілком зрозумілі та доступні для європейських авіаперевізників.
Другий виклик. Безпечна та сучасна інфраструктура.
Не менш важливий і набагато більш складний та капіталомісткий процес — це реконструкція і модернізація інфраструктури. Тому що одна річ підписати Угоду про «відкрите небо», а інша — надати необхідну аеропортову інфраструктуру. Щоб вона могла приймати європейських авіаперевізників відповідно до європейських стандартів.
Цей процес передбачає низку таких питань:
«Відкрите небо» — це й імплементація європейських авіаційних норм, і підготовка інфраструктури для європейських авіаперевізників. Два глобальних питання, які необхідно вирішувати лише на державному рівні із залученням усіх органів виконавчої та законодавчої влади.
В Україні випереджаючими темпами будуть розвиватися і пасажирський, і вантажний напрями перевезень, я в цьому певен.
Щодо пасажирського напряму, то вважаю найперспективнішим:
Географічне розташування України не можна змінити: воно завжди було, є і буде. Тому транзитний потенціал нашої країни є унікальним. І я впевнений, що Україна не має іншого вибору, аніж стати світовим повітряним хабом. Головне питання полягає в тому, коли це станеться.